Застряла на одном месяце

Вітаю! Мені 20 років, я навчаюсь в університеті, і від моїх ровесників моє життя мало чим відрізняється, якщо не брати до уваги один момент. Останнім часом я відчуваю, що зупинилась на якійсь точці від неї почався якийсь зворотній процес - мені здається, що я деградую. Мене нічого не цікавить більше. Взагалі, особливого рвіння робити щось для універу (домашні завдання, есе, дедлайни) не було ніколи, але зараз я не маю бажання навіть малювати, знімати відео чи читати, а це завжди було для мене найелементарнішим, чим можна зайнятись у вільний час. Я відчуваю, що все, що роблять люди в цьому світіне має ніякого сенсу і нас змушують думати, що те чим ми займаємось це насправді важливо, ну за виключенням тих, хто дійсно допомагає людям. Також іноді відчуваю, що мені страшно починати щось нове, одразу чомусь уявляється цей складний шлях, де треба все проходити спочатку, де не можна передбачити реакції оточуючи (можливо, саме це і є найбільшим страхом). Ну і звісно ж проблема в тому, що я так і не знайшла ще се, своє призначення....на жаль, поки це не вдається, бо я думаю, що не зможу бути професіоналом у чомусь. Я відношусь то тієї категорії людей, яка може все, але нічого. Я досить багато чого пробувала в житті: музична школа, малювання, подорожі, книги, танці, спорт, письменництво, працювала на тб, в нічному клубі, в ресторані, готувати вмію, всілякі мейк-апи та грим, цікавлюсь історією та психологією,вивчала декілька мов але в жодній цій ніші себе так і не реалізувала. До речі, така ж ситуація і з пошуком другої половинки, але на щастя, мене це мало хвилює. Раніше, в дтинстві, я хотіла завжди бути актрисою, або пов"язати своє життя з кіно або тб, але чомусь я відмовилась від цієї мріЇ, якось мені вбили в голову, що це не перспективно і не можливо для мене, бо я не актриса по натурі. Ну що ж, тепер я вце вірю і навіть не можу себе уявити на сцені перед публікою або на екрані. А коли я в універі зіткнулась зі своїми однолітками, то самооцінка трішки впала, оскільки вони в своєму віці вже хоч чогось досягли і взагалі є цікавими особистостями, навідміну від мене.З друзями дуже не спілкуюсь, оскільки половина з них у зовсім іншому місті, а тут в мене вони лише формальні, так, щоб поговорити на перерві в універі. Та і взагалі, в мене таке враження, що я уже зовсім деградувала до того, що здаюсь людям тупою дівчиною, котра не може зв"язати два слова, тому спілкуюсь не дуже з багатьма. Можливо на мене повпливав переїзд на нову квартиру і життя з подругою, котра постійно депресує, нічого не робить і перебуває в поганому настрої, бо мої попередні роки були більш продуктивними. Я не знаю, чому в мене почався цей період, я практично нічого не роблю і не хочу, а мабутнього не бачу...хоча хочу щоб воно було світлим, наповненим якимось сенсом, але дуже боюсь, що не зможу цього досягти і завжди буду ненавидіти своє життя. Перепрошую за такий об"ємний текст, буду вдячна за пораду.