Люблю женатого

Я у великому відчаї тому звертаюсь до Вас! Мені 29 я розведена а вийшла заміж у 19 родила дівчинку але вона померла через важку травму голови, Із тяжкої втрати і відчаю мене не полишало бажання мати дитину тому завагітніла вдруге, проте так само у хлопчика травма голови при родах але після 2 місяців лікарень ми якось викарабкались на світ Божий правда дуже з великими ускладненнями у нас один діагноз суперечив другому тобто при одному потрібно було одне лікування а при другому інше а це не реально і тому можливості вилікуватись були на нулю ми "стояли на місці не розвивались " 4 роки та пневмонія зломила Бог забрав в мене і сина За той час стосунки з чоловіком значно погіршились він не витримував тих стресів почав пити гуляти підняв на мене руку і після смерті дитини ми розійшлись . Через деякий час я знайомлюсь в соц. мережах з чоловіком який мене підтримав і запропонував не серйозні стосунки я вагаючись погодилась може себе пожаліла з відчаю, але чомусь не відчула провини бо до місяця часу після розлучення з чоловіком я дізналась що він має дівчину і вона вагітна, зарас у них 2 дітей. Чомусь мені легко було відпустити його, йшла до голови думка що коли зі мною щастя не мав то хай з іншою має хоч і були обіди але те що скандалив а як на людину то ні. А Я сама так і прив’язалась до нового знайомого бо його уважне ставлення до мене хоч я і була дуже повна не погіршилось він коректно про це сказав так що в мене появився стимул похудати появився стимул жити взагалі далі Але на одній із зустріч він сказав щоб я не мала на нього ніяких надій так як у нього є людина для життя ми розійшлись на 9 міс. якось зустрілись він сказав що зарас сам але чому не розказав. а після нашої зустрічі в соцмережі написав - жонатий.... І я знала що таке може бути але це як ніж усерце Якось зустрілись поговорили сказали одне одному що не будем зустрічатись та від того тільки наплакалась більше так ніби втратила щось важливе і ми все одно зутрічались так як я ще й схудла на 37 кг з 120 Весь цей час я молились і просила в Бога розуміння терпіння чому я вертаюсь до нього знаючи свідомо як грішу Ніби установка в мозку не зраджувати він такий який є можливо і з недоліками але найкращий і такий рідний , а всі інші просто прохожі, як гості в моєму житті які не мають до мене ніякого відношення така ситуація триває вже 4 рік а цього року мені поставили діагноз такий що дуже мала ймовірність мати дітей, до речі в його сім’ї дітей не має і для нього це болюче питання коли питала це при тому що з жінкою прозустрічались 7 років і 3 в шлюбі,В мене порушення зі щитовидною залозою тому у такому відчаї звичайно все розповіла йому навіть просила що роджу дитину для себе але хотіла б від нього Він вибачився що то він винен що дав мені повід але так не можна і після моїх слів я думала що він просто втече з мого життя а він навпаки багато розраджував і частіше дзвонив Одного разу я знову заговорила про серйозні стосунки та він розрадами, спокійним голосом пояснив що в нього свої плани на життя а за жінку говорить що віддає шану їй за всі роки що його терпіла а мене ніхто не тримає але погодився що нам добре разом і навіть якщо я захочу то він буде зі мною завжди і коли в мене хтось появиться. Одного разу я пробувала побудувати нові стосунки та зрозуміла що брешу і собі і новій людині і сказала всю правду йому він сказав що радий за мене а мені було боляче це чути від нього я проплакала годину не могла ні з ким говорити а мої всі стреси і сльози приводять до сильних головних болей які важко лікуються Я не знаю що мені ще зробити як би я не пробувала змінити ситуацію ми все одно вертаємось одне до одного хоча і маємо різні поняття про наші стосунки і розумію що сама виновата але змінити нічого не можу бо стає тільки гірше і не знаю як. А він приходить і йде і так стоїть життя на місці…. Раніше він був стимулом мого життя а зарас стимул пропадає до всього бо нема так як хочеться….